ЯРОСЛАВ БАРНИЧ І ЙОГО СЛАВНОЗВІСНА «ГУЦУЛКА КСЕНЯ».
До 130-ї річниці від дня народження композитора.
30 вересня 2026 року виповнюється 130 років від дня народження українського композитора, скрипаля, диригента, педагога, одного з творців модерної української оперети, автора славнозвісної пісні «Гуцулка Ксеня» Ярослава БАРНИЧА.

Народився 30 вересня 1896 року в селі Балинці поблизу Коломиї на Прикарпатті в родині вчителя. Великий талант до музики проявився у нього з дитинства.
З 1906 по 1914 рік Я.Барнич навчався в Коломийській гімназії. На скрипці вчився грати у професора Й.Шнабеля. Співав у хорі, організував камерний оркестр серед своїх товаришів, ще підлітком почав писати власну музику.
У жовтні 1915 року склав гімназійний іспит зрілості у Відні.
У 1914 році вступив добровольцем до легіону Українських січових стрільців. Разом з М. Гайворонським організував струнний квартет Українських січових стрільців. З 1916 року – диригент театру товариства «Українська бесіда» у Львові. З 1921 року працював у мандрівній трупі « Українська театральна дружина».
З 1922 по 1924 рік Я. Барнич диригує в театрі товариства «Українська бесіда», працює в театрі Й. Стадника. Паралельно навчається у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові. Диригування і скрипку вивчає у професора Е. Зуни, фортепіано – у Г.Ясеницької-Волошин, гармонію і теоретичні предмети опановує під керівництвом В. Барвінського.
Одружується з акторкою Ярославою Рубчак-Мойсеович, у них народжується донька Ірина.
В 1924 році закінчив Львівський Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка.
Працював музичним керівником і диригентом Українського театру товариства «Просвіта» в Ужгороді. Далі переїхав до Берліна, де поглиблював знання з диригування на курсах у професора Вільгельма Гросса.
З 1927 по 1929 рік працював в Самборі вчителем у жіночій Учительській семінарії «Рідної школи», організував філію Музичного інституту ім. М. Лисенка, диригував хором «Самбірського Бояна».
У 1929 році переїхав до Станіславова ( нині Івано-Франківськ). Тут він викладає в школах, гімназіях, працює в семінарії сестер Василіянок, державному Музичному інституті ім. С.Монюшка, польській Вищій школі ім. Ф.Шопена, диригує тутешнім хором «Бояну». Це був особливо творчий період в житті композитора.
Перу Я. Барнича належать 4 оперети: «Дівча з Маслосоюзу» (1933), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936), «Гуцулка Ксеня» (1938), постановки яких в театрах Галичини збирали аншлаги; симфонічна сюїта «Батурин»; пісні-танго «Ох Соловію», «Чи тямиш?», «Гуцулка Ксеня» та ін.
Його називали людиною європейської музичної культури, але душею він завжди залишався прикарпатцем, закоханим у народну пісню і карпатський світ.
Найбільшу славу композитору принесла пісня-танго «Гуцулка Ксеня», написана в 1934 році.
Існує версія, що коли Барнич в 1930-х роках викладав музику в Станіславові, серед його учениць була молода дівчина Ксеня Клиновська з Небилова. Вона була значно молодша за композитора, мала гуцульську вроду, довгі коси, живий характер і особливу світлу внутрішню енергію. Її імʼя звучало мʼяко і мелодійно, ніби вже було піснею. Дослідники вважають, що саме ця юна особа стала музою композитора, яка надихнула його на створення однієї з найкращих мелодій української сцени.
Згодом Я.Барнич створив однойменну оперету, яка мала величезний успіх. Для того часу це була справжня сенсація, бо українська музика звучала сучасно, легко, елегантно, поєднуючи карпатський колорит і ритми європейського танго.
Пісню « Гуцулка Ксеня» співали в містах і селах, її грали оркестри, імʼя Ксеня стало символом гуцульської краси.
З осені 1939 року Я.Барнич працював диригентом Станіславського муздрамтеатру, симфонічного оркестру філармонії. В 1940 році створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. У роки німецької окупації займав посаду диригента Львівської опери.
Перед приходом до Галичини «других совітів» в 1944 роців, будучи відомим на той час композитором, Я.Барнич змушений був емігрувати. Його твори були заборонені. Імʼя композитора зникло з афіш і музичних підручників.
Емігрувавши спочатку до Німеччини, а потім до США Я. Барнич займався працею в різних установах, керуванням хорами, постановкою опер і оперет, концертами, тощо. У 1952 році в Нью-Йорку створив Український Музичний інститут, в одній з його філій в містах Клівленді і Лорейні викладав гру на скрипці та теоретичні предмети. Впродовж 15-ти років працював художнім керівником та диригентом Українського хору ім. Т. Шевченка (Клівленд). Провів з ним понад 100 виступів. В 1966 році діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, йому вручили «Золоту батуту». Своє вітання і благословення ювілярові надіслали Папа Римський Павло У1, глава УГКЦ Йосиф Сліпий. 23 квітня 1966 року було проголошено «Днем Барнича» у штаті Огайо.
1 червня 1967 року Ярослава Барнича не стало. Похований у Клівленді ( Огайо, США).
Композитор, який створив одну з найвідоміших українських мелодій, помер далеко від рідних Карпат.
Минали роки, змінювались влади й покоління, а пісня «Гуцулка Ксеня» продовжувала жити ( звучить уже 92 роки). Її співали потайки, передавали від батьків до дітей, виконували українці діаспори. Вона пережила цензуру, імперії, час.
Сьогодні музика Я.Барнича знову звучить на сценах українських театрів, у концертних залах, на фестивалях, у сучасних аранжуваннях.
Нащадки шанують памʼять про композитора. В селі Балинці, де народився Я.Барнич, відкрито меморіальну дошку. В Івано-Франківську та Коломиї іменем Барнича названі вулиці. В селі Джурів іменем Барнича названо дитячу школу мистецтв.
До 130-ї річниці від дня народження Я.Барнича репертуарно-музична бібліотека НМЦ КіТП підготувала книжкову виставку, на якій представлена література про життя і діяльність, нотні видання творів композитора, публікації у пресі, фото.
Шануємо своїх митців. Підтримуємо українську культуру.
Г.Антонюк – провідний бібліотекар.