«Весілля на Опіллі» в Опільському характері, записане у селі Бовшів, Івано-Франківської області.

Хореографічна картина «Весілля на Опіллі»

Традиції весільного обряду на Опіллі формувалися впродовж багатьох століть. Що цікаво, в кожному селі весілля мало свої характерні особливості. Тож, задля точності відтворення багатовікових традицій, за основу сценічного танцю було взято фольклорний матеріал, зібраний у одному із опільських сіл. Наступним етапом після опрацювання зібраних розповідей стала теоретична робота над постановкою номеру, планування малюнків та переходів, вивчення танцювальної лексики, збір музики та запис фонограми. Елементи весілля, що використовувались в постановці, були записані з розповідей Бартків Марії Дмитрівни, жительки села Бовшів Івано-Франківської області.
На жаль, дослідження опільської хореографії залишає бажати кращого. Сьогодні нам відомо не так вже й багато кроків та рухів, які б характеризували танцювальну манеру опільського краю, проте ми точно знаємо, що в хореографії Опілля відображаються характерні риси польського, лемківського та бойківського танцю.
Хореографічна картина складається з п’яти частин, які являють собою вибрані елементи весільного обряду в хронологічній послідовності. Серед них:
1. Заручини
2. Вінкоплетіння
3. Зустріч нареченого
4. Опільська полька
5. Застєчки
1. Заручини
Починається частина із статичної позиції всіх учасників, звучить мелодія опільської пісні «Зав’яжіть ми хлопці нучку, нехай з дівкою не мучусь». Традиційно, на вечорницях, коли вже всім було відомо, що молодята вирішили одружитися, в центрі уваги була молода пара. Пара, що вже заручилась мала право йти додому з вечорниць разом, на відміну від інших, які за звичаєм ввечері розходились по домівках: дівчата спереду , а хлопці позаду. У композиції наречений тримає наречену на плечі, щоб всі бачили, що ця дівчина вже заручена. Довкола них зібралася молодь. В центрі дуже часто танцювали малі дівчата, які намагалися вивчити танцювальні кроки, спостерігаючи за дорослими дівчатами.
2. Вінкоплетіння
Наступною частиною є відображення обряду вінкоплетіння, з якого традиційно починалося весілля. Для того, щоб сплести вінок запрошувалась старша жінка, яка мала хороший авторитет у людей, була доброю матір’ю та господинею. В поміч їй були молоді неодружені дівчата (в інших регіонах часто до вінкоплетіння приходили навпаки старші одружені жінки). Центром всього був великий стіл, застелений найкращою білою скатертиною, він був прикрашений рослиною, яку в народі називають мірта. Перед початком вінкоплетіння батьки нареченої посипали барвінок монетами, щоб сім’я була багатою: пшеницею, щоб доля була щасливою; цукерками, щоб життя було солодким, а тоді горішками, щоб доля була міцною. Опісля починали плести вінок та співати пісні. В центрі сиділа жінка та починала наспівувати: «Благослови Боже і Пречиста Діва-мати віночок починати», а дівчата подаючи пучки барвінку: «Ой зайди матінко до хати, будеш дочці барвінок збирати».
Після того, як вінок був сплетений неодружені дівчата приміряли вінок і співали:
«Ой не плач молода, нехай дружка плаче,
вона би ся віддавала аж їй серце скаче,
вона би ся віддавала та нема за кого
відпусти молода свого молодого»
Після цього на голову нареченій вінок клав батько або ж подружки нареченої. Наприклад, у селі Іванівка, Дубівецького ТГ, Калуського району з барвінку плели не вінок для нареченої, а обрук, який вішався над головами молодих біля весільного столу.
Вінкоплетіння вважалось початком весілля, тому постійно супроводжувалось танцями та піснями.
Всі вищезгадані елементи вінкоплетіння дають нам тільки загальне враження про цей обряд. Насправді ж є набагато більше різноманітних звичаїв, пісень та цікавих традицій, які століттями супроводжували цей дивовижний обряд. Звісно, що в композиції відображена більше танцювальна лексика, в якій закладено вищезгадані звичаї.
Музика: пісня «Барвінок», музичні мотиви якої стали згодом фундаментом для написання пісні «Вінок з барвінку» (слова Мирослава Воньо, музика Олексія Сердюка.)
Опис рухів: використовується плетінка, кроки з носка, парні комбінації, тримаючись одною рукою, невеликі припадання по 6-тій позиції.
3. Зустріч нареченого
По сюжету композиції наречений з Тисмениці, тому в цій частині з’являються гості молодого. Вони одягнуті у свої традиційні костюми. Наречений, одягнутий у вишиванку, яку вишила йому його наречена. Варто зазначити, що Тисмениця також частково знаходиться на території Опілля.
Музика: «Опільська гопанка» з репертуару Народного оркестру народної музики «Кредо» міста Бурштин, керівником якого є Ярослав Сливоцький.
Опис рухів: крок підскок, бокові кроки з приставними, маленький біг.
4. Опільська полька
Основою частиною композиції є весільне гуляння.
Музика: народна пісня «Червоненький бурячок», котра подекуди зустрічається і в інших регіонах.
Опис рухів: крок підскок з невисоко піднятим коліном, прості кроки в право та ліво по шості позиції, присутнє вистукування (на відміну від Гуцульщини чи Буковини вони є простими не синкопованими і трапляються не так часто), характерний хід на пів пальцях. В парі – це галоп, рух з підніманням загнутих ніг назад, також зустрічаються повороти з тією ж роботою ніг та рук. Також рух по колу з кроком підскоком тримаючись за плече, зустрічається присядка по шостій позиції з викидом ноги в перед, яку виконують хлопці.
5. Застєчки
Цікавою традицією села Бовшів був обряд, під час якого в кінці весілля наречена роздавала маленьким дівчатам стрічки, або як їх ще називали «застєчки». Зазвичай це були або стрічки з вінка нареченої, або окремо відкладені під час обряду вінкоплетення. Ці різнокольорові стрічки символізували добро і щасливу дівочу долю. Хорошою ознакою вважалась наявність у вінку нареченої хоча б однієї стрічки збереженої з дитинства. Навіть до сьогодні старші жительки Бовшева зберігають стрічки з весіль часів їхнього дитинства.